Шевченківський район м. Львова. ДНЗ № 167
 
_

Консультації для вихователів

 

Консультація для вихователів 

 

Організація роботи з адаптації дітей до дошкільного закладу

 

           Вступ дитини до дошкільного закладу — це подія, що потребує (особливої уваги з боку педагогів дошкільного закладу та батьків. Дитячий організм не одразу звикає до нових соціальних умов. Досить часто цей процес супроводжується зміною поведінкових реакцій, розладом сну, апетиту. Оскільки адаптивні можливості дошкільників не є безмежними, різкий перехід дитини в нову соціальну ситуацію і тривале перебування у стресовому стані можуть призвести до емоційних порушень та сповільнення темпу психофізичного розвитку.
Ступені адаптаційного періоду
Залежно від тривалості адаптаційного періоду та складності його перебігу розрізняють такі ступені адаптації дитини до дитячого садка:
легкий (1 — 16 днів);
середній (16 — 32 дні);
складний (32 — 64 дні).
Легкий
За легкого ступеня адаптації поведінка дитини нормалізується протягом двох тижнів. Апетит відновлюється вже наприкінці першого тижня, через 1 —2 тижні — налагоджується сон. У дошкільника переважає, радісний чи стабільно спокійний емоційний стан. Дитина контактує з дорослими, ровесниками, предметами, що її оточують. Досить швидко звикає до нових умов: нового приміщення, спілкування із групою ровесників, незнайомими дорослими. Мовлення при цьому може бути дещо загальмоване, але малюк відгукується і виконує вказівки педагога. Захворюваність трапляється не частіше одного разу і проходить без ускладнень.
 
Середній
За середнього ступеня адаптації сон і апетит відновлюються через 20 — 40 днів. Протягом усього місяця емоційний стан дитини може бути нестійким, Протягом дня для малюка характерна плаксивість: крик, плач під час розлуки і зустрічі з батьками та близькими людьми. Ставлення до однолітків зазвичай байдуже. Мовленнєва активність сповільнюється. З'являються ознаки невротичних реакцій: вибірковість у ставленні до дорослих і дітей, спілкування лише за певних умов. Захворюваність трапляється не частіше двох разів і триває не більше 10-ти днів, протікаючи без ускладнень.
Для цього ступеня адаптації протягом перших двох тижнів характерні такі вегетативні зміни в організмі дитини, як: блідість, пітливість, темні круги під очима, «палаючі» щоки, лущення шкіри (діатез). Однак за емоційної підтримки дорослого дитина, виявляючи пізнавальну та поведінкову активність, поступово звикає до нового оточення.
 
Складний
Про складний ступінь адаптації свідчить погіршення сну дитини. Сон стає коротким і тривожним. Дитина може скрикувати, плакати уві сні або прокидатися зі сльозами. Погіршується апетит, іноді дитина категорично відмовляється від їжі. Можливі й такі невротичні реакції, як: блювота, енурез, безконтрольний стул, заїкання, хвороблива прив'язаність до особистих речей, страхи, некерованість у поведінці, істерика.
Малюк може перебувати в активному емоційному стані, для якого характерні плач, обурений крик, агресивно-руйнівна поведінка. Або навпаки, може бути пасивним, пригніченим, напруженим, уникати спілкування з однолітками, сторонитися і відмовлятися від участі в будь-якій діяльності.
Складна адаптація призводить до тривалих захворювань, ускладнень, зокрема до уповільнення росту і набирання ваги. Може виникнути затримка мовленнєвого розвитку. Захворювання можуть виникати частіше трьох разів і тривати понад 10 днів. Щоб уникнути подібних ускладнень, необхідно заздалегідь готувати дитину до вступу до дитячого садка.
 
 
Організація психолого-педагогічної діяльності

 

Для забезпечення оптимального перебігу адаптації важливим є поступовий перехід дитини із сім'ї до дитячого садка та індивідуальний підхід з боку фахівців дошкільного закладу. 
Цю роботу проводимо за трьома напрямами — з дітьми, батьками та вихователями у кілька етапів:
підготовчий етап;
етап психолого-педагогічного супроводу;
етап аналізу та висновків.
На кожному з цих етапів для батьків, вихователів і спеціалістів розробляємо рекомендації щодо полегшення адаптації дітей раннього віку.
 
Чинники, які впливають на перебіг адаптаційного періоду:
вік дитини
стан здоров'я
рівень розвитку
особистісні якості
уміння спілкуватися з дорослими й однолітками
сформованість предметної та ігрової діяльності
наближеність домашнього режиму до режиму дитячого садка
сформованість елементарних культурно-гігієнічних навичок
готовність батьків до перебування у дитячому садку
шумовий фон у групі дитячого садка
стабільність складу вихователів

( матеріали з журналу "Вихователь-методист" № 6 2013)

 

 

Професійне мовлення педагогів.
(консультація для вихователів)
 
Культура мовлення є обов’язковим елементом загальної культури людини. Не випадково вважається, що мовлення людини – її візитна картка, оскільки від того, наскільки грамотно людина висловлює свої думки, залежить її успіх не лише у повсякденному спілкуванні, але й у професійній діяльності. Особливо актуальне це твердження щодо мовлення педагога, який працює з дітьми дошкільного віку.
 
Дошкільний вік є сенситивним періодом мовленнєвого розвитку дитини, тому один з провідних напрямів діяльності вихователя дитячого садка – формування усного мовлення та навичок мовленнєвого спілкування, що спирається на володіння рідною літературною мовою.
 
Одним з основних механізмів оволодіння дітьми рідною мовою є наслідування. У дослідженнях основоположників методики розвитку мовлення дітей дошкільного віку Єлизавети Михеєвої та Фелікса Шохіна наголошується, що діти вчаться говорити завдяки слуху та здатності наслідувати. Дошкільники говорять те, що чують, оскільки внутрішні механізми мовлення у дитини утворюються лише під впливом систематично організованого мовлення дорослих. Автор однієї з методик розвитку мовлення дошкільників Муза Алексєєва відзначає, що, наслідуючи дорослих, дитина переймає не лише всі тонкощі вимови, слововживання, побудови фраз, але й ту недосконалість і помилки, які зустрічаються в їхньому мовленні.
 
Саме тому до мовлення педагога дошкільного закладу сьогодні ставляться високі ви-моги, і проблема підвищення культури мовлення вихователя розглядається у контексті підвищення якості дошкільної освіти.
 
Якість мовленнєвого розвитку дошкільників залежить від якості мовлення педагогів і від мовленнєвого середовища, яке останні створюють у дошкільному навчальному закладі. Видатні педагоги Єлизавета Михеєва та Євгенія Фльоріна особливу увагу приділяли створенню у дитячому садку розвивального мовленнєвого середовища як чинника розвитку мовлення дітей. На їхню думку, дошкільним працівникам необхідно ставити в обов’язок створювати таке середовище, в якому «мовлення дітей могло б розвиватися правильно і безперешкодно».
 
У сучасних дослідженнях проблем підвищення культури мовлення педагога виділяють компоненти його професійного мовлення і вимоги до нього. 
 
До компонентів професійного мовлення педагога відносяться:
 
• якість мовного оформлення мовлення;
 
• ціннісно-особистісні установки педагога;
 
• комунікативна компетентність;
 
• чіткий вибір інформації для створення вислову;
 
• орієнтація на процес безпосередньої комунікації.
 
Серед вимог до мовлення педагога дошкільного закладу виділяють:
 
• правильність– відповідність мовлення мовним нормам. Педагогу необхідно знати і виконувати у спілкуванні з дітьми основні норми рідної мови: орфоепічні норми (правила літературної вимови), а також норми утворення і зміни слів;
 
• точність– відповідність змісту мовлення та інформації, яка лежить у його основі. Педагогу слід звернути особливу увагу на семантичний (смисловий) аспект мовлення, що сприяє формуванню у дітей навичок точності слововживання;
 
• логічність– вираження у смислових зв’язках компонентів мовлення і відносин між частинами та компонентами думки. Педагогу слід враховувати, що саме у дошкільному віці закладаються уявлення про структурні компоненти зв’язного вислову, формуються навички використання різних способів внутрішньо текстових зв’язків;
 
• чистота– відсутність у мовленні елементів, невластивих літературній мові. Усунення із активного мовлення не літературної лексики – одне із завдань мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку. Тому, зважаючи на те, що у цьому віці провідним механізмом мовленнєвого розвитку є наслідування, педагогу необхідно піклуватися про чистоту власного мовлення: неприпустимо використовувати слова-паразити, діалектні, жаргонні слова;
 
• виразність – особливість мовлення, що допомагає захоплювати увагу і створювати атмосферу емоційного співпереживання. Виразність мовлення педагога є потужним засобом впливу на дитину. Володіння педагогом різними засобами виразності мовлення (інтонація, темп мовлення, сила, висота голосу тощо) сприяє не лише формуванню довільності виразності мовлення дитини, але й повнішому усвідомленню дитиною змісту мовлення дорослого, формуванню вміння виражати своє ставлення до предмета розмови;
 
• багатство– уміння використовувати всі мовні одиниці з метою оптимального вираження інформації. Педагогу слід враховувати, що в дошкільному віці формуються основи лексичного запасу дитини, тому багатий лексикон самого педагога сприяє не лише розширенню словарного запасу дитини, але й допомагає сформувати у неї навички точності слововживання, виразності й образності мовлення;
 
• доцільність – вживання у мовленні одиниць, відповідних ситуації та умовам спілкування. Доцільність мовлення педагога передбачає, насамперед, володіння відчуттям стилю. Урахування специфіки дошкільного віку націлює педагога на формування у дітей культури мовленнєвої поведінки (навичок спілкування, уміння користуватися різними формулами мовленнєвого етикету, орієнтуватися на ситуацію спілкування співбесідника і т.ін.).
 
До цього переліку необхідно додати і правильне використання педагогом невербальних засобів спілкування, його уміння не лише говорити з дитиною, але й чути її.
Безумовно, знання педагогом дошкільного закладу зазначених вимог, їх дотримання і постійне вдосконалення свого мовлення – це запорука успішності роботи з мовленнєвого розвитку дітей у дошкільному закладі.
 
Формування мовленнєвої компетенції  дошкільника в організованій та самостійній діяльності
 
 
Продуктивною формою мовленнєвого розвитку дітей є вільна й самостійна діяльність у спеціально організованому середовищі, де педагог надає кожному право вибору: де, коли і з ким йому спілкуватись.  У традиційній методиці розвитку мовлення дошкільника  виняткове значення надається показникам оволодіння мовними засобами, формальним характеристикам: звуковимова, лексичний запас, граматична правильність. Саме ці засоби є попереднім етапом до успішної мовної взаємодії  з партнерами у спілкуванні, що розвиває комунікативну компетентність. Адже як свідчить практика, не можливе самовиявлення дітей, непідготовлених до певного виду діяльності , тобто з несформованим достатнім запасом  спеціальних знань.
 
                          Методи реалізації завдань із розвитку мовлення дітей
Зв'язне мовлення: описова розповідь, сюжетна розповідь, розповідь з власного досвіду, дидактичні ігри  спрямовані на розвиток зв'язного  монологічного мовлення;
Звукова культура мовлення: промовляння чистомовок, дидактичні ігри з розвитку фонематичного слуху, дидактичні ігри для формування правильної вимови звуків, розповіді зі звуконаслідуванням, вправи для розвитку артикуляційного апарата, на розвиток мовленнєвого дихання;
Словникова робота: дидактичні ігри та вправи, відгадування загадок, ознайомлення з приказками та прислів'ями, їх заучування;
Граматика: дидактичні ігри та вправи з граматики, складання розповіді зі словами, в яких діти допускають помилки.
Своєчасно сформована мовленнєва компетентність у дошкільному віці є голов­ною умовою подальшого успішного на­вчання у школі. Для формування мовленнєвої компетенції доцільними будуть як організовані так і самостійні  форми діяльності.
 
     Організовані форми діяльності з дітьми:
 
заняття;
спостереження;
бесіди і розмови;
ігри з правилами;
трудові доручення;
чергування;
колективна праця;
проведення експериментальних дослідів;
індивідуальна робота;
свята, розваги;
екскурсії;
побутові процеси: одягання, умивання, приймання їжі, вкладання на сон, чергування...
Для  виконання завдання, організації гри, спостереження чи чергування педагог  використовує методики розвитку різних сторін мовлення. Вчить слухати, аналізувати, запитувати та давати відповіді на питання, звертатися з проханням чи для організації спільної діяльності, засвоює мовленєвий етикет. Однак саме самостійні форми діяльності  дають змогу реалізувати набуті знання.
 
 Самостійні форми діяльності:
 
ранкові та вечірні години;
прогулянки;
самостійна ігрова діяльність;
образотворча діяльність;
театральна  діяльність;
рухова;
пізнавальна.
Часто різні види самостійної діяльності  діти поєднують з мовленєвою: малюють і ведуть діалог про улюблені мультфільми, поливають квіти та наспівують улюблену пісеньку чи декламують вірш, грають в м'яча та оговорюють свої спортивні уподобання. Під час гри дошкільник може домо­витися з іншими дітьми лише за допомогою мовлення. Спонукаючи дитину до розмови, гра сприяє її мовленнєвому розвитку. Завдання педагога не лише навчити дітей правильно грати, спілкуватися в ігровій діяльності, організовувати свій вільний час з користю, але і спостерігати за дітьми, аналізувати їх поведінку, мовлення, тактовно виправляти помилки чи заохочувати до активності.
Особливого значення в дитячому садку набуває сюжетно-рольова гра . Саме завдяки їй відбувається найбільш інтенсивне форму­вання всіх компонентів мовленнєвої сис­теми, зокрема фонетики, лексики і, що дуже важливо для дітей з мовленєвими вадами, граматики та зв'язного мовлення. У молодшому дошкільному віці тільки фрагментарно, а у середньому та старшому - вже повною мірою в дітей з'являється потреба діяти так, як дорослі, робити все самотужки. Суперечності між прагненням усе зробити самій і реальними можли­востями спонукають дитину реалізовувати свої інтереси в сюжетно-рольовій грі. У процесі сюжетно-рольової гри в дошкільнят розвивається здатність до творення й реалізації задуму. Спочатку спонтанна, вона з часом постає як свідомо задумана тема. Реалізуючи її, діти не просто механічно копіюють дії дорослих, а й відтворюють почуття, переживання. У сюжетно-рольовій грі дитина діє не лише від свого імені, а й від імені іншої особи, що дає їй змогу виокремити себе з-поміж інших. Тому  необхідно надавати можливість  дітям самостійно обирати тему, будувати сюжет, розподіляти ролі, інакше гра втрачає своє значення і перетворюється на формальну. Педагоги лише спрямовують, підка­зують і коригують дії гравців. Кожен етап сюжетно-рольової гри важливий і необхідний. Він потребує серйоз­ного і вдумливого підходу з боку педагога, бо від того, наскільки ефективно діти засвоять те, про що дізналися сьогодні, залежить опанування складнішого матеріалу завтра. Вміле керівництво грою полягає в тому, щоб знайти найбільш вдалий педа­гогічний прийом для розвитку морально цінної сюжетної лінії, корекції негативного сюжету, тактовного розв'язання конфлікту між дітьми під час розподілу ролей та логічного завершення гри. Керівництво сюжетно-рольовою грою — нелегка справа для педагога, оскіль­ки потребує неабиякого терпіння, спосте­режливості та педагогічного такту. Сюжетно-рольова гра – ефективний засіб не лише мовленнєвого, а й всебічного розвитку дитини, це чудова можливість психологічного розвантаження. А відновити сюжетно-рольову гру, поновити її статус провідної діяльності дошкільнят ми зможемо тільки завдяки систематичній та послідовній організації ігрової діяльності у дитячому садку.
Мовленнєву компетентність дошкіль­ника потрібно розши­рювати використанням театралізованої діяльності. На основі казок проводити цікаві ігри-драматизації, лялькові вистави. Значну роль у цьому процесі відіграє музичний керівник, який допомагає в організації, проведенні та музичному супроводі того чи іншого заходу. Корекція зв'язного мовлення повинна  здійснюватись педагогами під час занять, в ігрових ситуаціях, на прогулянці. Особливе значення має формування зв'язного мовлення в умовах сім'ї, адже тільки закріплюючи вдома набуті на  заняттях навички, дитина вчиться правильно розмовляти, оволодіває повноцінним мовленням. Ознайомлення дітей з нав­колишнім світом, формування трудових та гігієнічних навичок також сприяють розвитку мовлення. Слухання казок, віршів та оповідань, перегляд мультиплікаційних фільмів, їх переказ - головне в роботі над зв'язним мовленням.
Розвиток мовлення дітей в руховій активності є досить природним явищем. Адже саме в піднесеному настрої діти вільно спілкуються, виражають емоції та почуття. Рухлива гра сприятиме не лише фізичному розвитку, а і мовленнєвому коли використати лічилку для вибору "кота” чи "мисливця”, віршований супровід до гри, імітації голосом.
Розвиток комунікативного зв'язного мовлення має велике значення для все­бічного розвитку дитини. Виховання уміння вільно володіти мовленням - одне з найваж­ливіших завдань у навчально-виховному процесі  дошкільного закладу. Це вміння тісно пов'язане із загальним розумовим розвитком дитини, рівнем сформованості логічного та образного мислення.
Пам'ятаючи, що жоден вид діяльності малюка не може бути відокремленим від комунікативної, що мовленнєві задачі можна реалізувати навіть у самостійній діяльності, вихователь зможе досягти удосконалення мовленнєвих умінь вихованців , без яких неможливий гармонійний розвиток дитини та її подальше навчання у школі.

 

Як методично правильно організувати самостійну діяльність дошкільників? (Консультація для вихователів)

 

Згідно сучасних вимог щодо організації життєдіяльності дітей в дошкільному закладі в режимі дня кожної вікової групи передбачений час на самостійну діяльність дітей (див. Режим дня). Вихователю слід пам'ятати, що час, коли дитина просто вільно переміщується груповим приміщенням з кутка в куток, не знайшовши собі заняття за інтересами, проходить для неї спонтанно, безпланово та безрезультатно. По відношенню до дитини - це аморально і негуманно, а по відношенню до вихователя - безвідповідально та непрофесійно. Час перебування дітей в дитячому садку має щоденно плануватися педагогами досить виважено і розумно, і кожній дитині протягом дня слід приділяти максимум уваги.
 
Організовуючи самостійну діяльність дітей в ДНЗ, у центрах розвитку чи поза ними, вихователю варто пам'ятати, що активність кожної дитини (фізичну, пізнавальну, мовленнєву, художньо-естетичну, соціально-моральну, емоційно-ціннісну, креативну) треба регламентувати домірно, тобто кожний дошкільник має повністю реалізувати протягом дня свою потребу в активній творчій діяльності.
 
Організовуючи самостійну діяльність дітей (вранці перед заняттями, у вільний від занять час, на першій чи другій прогулянці, у вечірні години тощо), педагогу варто враховувати такі поради:
 
починаючи організовувати самостійну діяльність дітей, необхідно представити їм повний набір можливих справ та завдань, розповісти про їх особливості та значимість, постійно поповнюючи центри розвитку (активності) дітей новими атрибутами чи видозмінюючи їх;
обговорити з дітьми вимоги до певних видів діяльності чи окремі правила, яких слід дотримуватися, працюючи у тих чи інших центрах розвитку дитини. Ці правила мають бути відомими і ставитися до всіх дітей в однаковій мірі, і вимагати їх дотримання кожною дитиною слід постійно - тоді у неї виробляється стала звичка: брати з дозволу, гратися обережно, не кидати, гортати сторінки охайно, ділитися з друзями, домовлятися про свої ролі, прибирати робоче місце, ставити на місце тощо;
варто додатково мотивувати самостійну діяльність дітей. Наприклад, прибирання у столах чи шафках для роздягання, як правило, не викликає у них особливого ентузіазму, але одночасний пошук «секретику» обов'язково зацікавить маленьких дослідників;
вихователь має наголосити, що кожна дитина може займатися тим, що їй до вподоби (варто ще декілька разів назвати всі можливі справи);
запропонувати кожній дитині вголос повідомити про своє рішення та вибір і спробувати його пояснити;
варто також повідомити дітям, що кожний з них може пізніше відмовитися від свого першого задуму і займатися іншою справою, але бажано, щоб кожна розпочата справа була завершеною;
вихователь має обов'язково контролювати характер вибору дитини, заохочувати її, спонукати обирати складніші завдання чи допомогти іншим у завершенні справи;
час від часу треба звертати увагу на вимоги та правила щодо виконання завдання дітьми;
в процесі діяльності вихователь має демонструвати дитині свій інтерес та підтримку, впевненість у її можливостях, висловлювати оптимістичну позитивну випереджуючу оцінку (прийом ПВО);
після закінчення роботи вихователь заохочує дітей до самооці-нювання, вдаючись до запитань: «Чи задоволений ти результатом (роботою)? Що тобі подобається в цій роботі, а що ні? Хто тобі допомагав? Чи зможеш зробити краще наступного разу? Які були у тебе труднощі?»
Отже, підсумовуючи вищесказане, слід наголосити, що для належної організації самостійної діяльності дітей вихователі мають постійно дбати про збагачення предметно-ігрового розвивального середовища в групі, продумувати власне місце і роль у діяльності кожної дитини. Тривалість самостійної діяльності дітей може бути від кількох хвилин до години і більше. Дитина протягом дня може неодноразово повертатися до обраної справи. Це можуть бути:
 
-          театралізована діяльність (ігри-драматизації, інсценівки, розігрування театрів);
 
-          мовленнєва діяльність (бесіди, читання художніх творів, розповідання з показом ілюстрацій, переказування, робота з картинками, з книжкою);
 
-          образотворча діяльність (малювання, ліплення, аплікація);
 
-          ігрова діяльність (сюжетно-рольові, дидактичні, настільно-друковані, конструктивно-будівельні, рухливі ігри);
 
-          музична діяльність (гра на дитячих музичних інструментах, музично-дидактичні ігри та вправи, танцювальні рухи);
 
-          трудова діяльність (трудові доручення, ручна праця, праця в куточку природи, господарсько-побутова праця);
 
-          дослідницько-пошукова діяльність (досліди, експерименти);
 
-          логіко-математична діяльність (ігри-ломиголовки, кросворди, ребуси, лабіринти, вирішення логічних завдань та інше).
 
Керівництво самостійною діяльністю дітей з боку вихователя, в залежності від ситуації, може бути як безпосереднім, так і опосередкованим. В той час, коли діти зробили свій вибір і активно зайнялися справою за бажанням та інтересами, вихователь має можливість проводити індивідуальну роботу з вихованцями з різних розділів програми, сфер життєдіяльності, опосередковано спостерігаючи за заняттями всієї решти дітей.
 
Постійний контроль, вказівки, обмеження, необґрунтовані правила, докори, негативна оцінка діяльності дитини з боку вихователя можуть зашкодити її особистості у виробленні оцінночного ставлення до себе, своїх можливостей.
 
Для організації самостійної діяльності дітей в календарному плані освітньої роботи вихователі мають обов'язково зазначати умови, за яких вона буде проводитись (матеріали, атрибути, ігри, обладнання, посібники тощо), тобто створити «ситуацію успіху» для кожної дитини у всіх центрах розвитку. 
 
Роль помічника вихователя в організації самостійної діяльності дітей, які не зайняті на основному занятті
 
Сьогодні помічник вихователя - це не няня, не прибиральниця, не технічний працівник, як до цього ставилися раніше, не наглядач за дітьми, а теж педагог, який бере участь у навчально-виховній роботі (згідно ст.27 Закону України «Про дошкільну освіту»).  Коли з однією підгрупою вихователь проводить заняття, то за другою підгрупою помічник вихователя не лише наглядає, а й працює - виконує з дітьми посильну навчально-виховну роботу, зміст якої завчасно продумує вихователь: читання та розповідання казочок; розгляд ілюстрацій, предметних чи сюжетних картинок; виготовлення поробок; прибирання у шафах; настільно-друковані ігри; виготовлення альбому для іменинника; підклеювання книжок; сюжетно-рольова гра; розв'язання моральних ситуацій; розмальовування картинок; колективні види праці і т.д.
 
Доречно продумувати такі форми роботи не зайнятими на занятті дітьми, які пов'язані з темою навчально-виховного блоку та темою заняття. По завершенню виконання завдання такими дітьми вихователю варто оцінити результати їх роботи та похвалити їх за старанність і те, що вони не заважали працювати іншим.
 
Варто наголосити, що другу підгрупу, по можливості, може взяти на заняття інший спеціаліст ДНЗ: музкерівник, інструктор з фізкультури, практичний психолог, керівник гуртка тощо. Однак, недопустимо просто відправляти помічника вихователя з дітьми в роздягальню, у спальню тощо без усякого вмотивованого виду діяльності, аби лише вони не заважали вихователю у проведенні основного заняття з першою підгрупою дітей.
 
При плануванні спеціально організованих ігор-занять з дітьми раннього віку, і не тільки, можна використовувати такий варіант організації навчання дітей: поки вихователь займається з молодшою підгрупою, старші граються і готуються до заняття під наглядом помічника вихователя; потім вихователь працює зі старшою підгрупою, а молодші граються і допомагають помічнику вихователя підготувати матеріал до наступного заняття. Педагог знову займається з малятами, залишаючи старших під наглядом помічника; потім малята збираються на прогулянку з помічником, а вихователь проводить друге заняття зі старшою підгрупою. Після заняття педагог виходить з молодшою підгрупою на прогулянку, а старша підгрупа під наглядом помічника починає одягатися. Однак, організація навчання дітей за підгрупами може бути ефективною лише за умови активної участі в ньому помічника вихователя і чіткого розподілу обов'язків між помічником і педагогом. Вихователь повинен щоразу продумувати і планувати етапи цієї співпраці, готувати необхідний для кожного заняття добір дидактичного матеріалу.